Сергій Іванович Дядюша народився 26 вересня 1870 року в селищі Хорол на Полтавщині. Він походив із дворянської родини. В 1887 році закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус та перше військове Павлівське артилерійське училище у 1889 році.
Служив Сергій Дядюша у 2-й артилерійській бригаді, а згодом перевівся до 35-тої артилерійської бригади. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом у 1900 році та продовжив службу у Варшавському та Московському військових округах.
З 13 листопада 1904 року викладав у Московському піхотному юнкерському училищі. На фронт Першої світової війни полковник Сергій Дядюша виступив у складі I Гренадерської дивізії, як начальник її штабу. І вже в листопаді 1914 року, командуючи бойовою ділянкою дивізії, зумів зупинити відступ полку. Під час Першої світової війни був нагороджений Георгієвською зброєю та орденами Святого Станіслава І-ІІІ ступенів і орденами Святого Володимира ІІІ та ІV ступенів. З 7 січня 1917 року Сергій Іванович Дядюша – начальник 84-ї піхотної дивізії, а з 10 березня 1917 року його призначено начальником штабу 4-го армійського корпусу. Революційного 1917 року він перебував на Румунському фронті, начальником штабу Шостої армії.
Зречення Миколи ІІ у березні 1917 року звільнило Сергія Дядюшу від присяги, державності та спонукало піти на службу до українського війська.
З 17 квітня 1918 року Сергій Іванович Дядюша – начальник Волинського (згодом 1-го) корпусу Армії УНР. Антигетьманське повстання жовтня 1918 року Дядюша зустрів, командуючи Холмською групою Волинського армійського корпусу. З 1 грудня 1918 року перебував у розпорядженні штабу військ Директорії. Зайняв нейтральну позицію, за що і був відправлений у відставку новою владою – Директорією. Але не надовго – 31 грудня 1918 року Сергія Дядюшу знову призвали до Армії УНР, в резерв штабу військ Директорії. 27 січня 1919 року його призначили головним інспектором піхоти Дієвої армії УНР, а з 7 квітня 1919 року – отаман-квартирмейстером Холмської групи Дієвої армії УНР. З 17 червня 1919 року він – отаман для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. У 1920 році Сергій Дядюша стає начальником Головної Управи Генерального штабу УНР, а з 12 лютого по 12 квітня 1921 року – в.о. Військового міністра УНР. Постановою Гонорової ради від 3 серпня 1921 року він був підвищений до звання генерал-поручика.
Після інтернування Армії УНР до Польщі одним з пріоритетних напрямків діяльності Державного Центру УНР в екзилі протягом 1921 року стало впровадження військового навчання.
Тому в 1921 році були засновані «Скорочені курси для підготовки штабних старшин для праці в оперативних штабах Армії УНР». І керував ними один із найдосвідченіших фахівців Армії УНР – генерал-поручник Сергій Дядюша. Він особисто розробив положення про курси, квоти для курсантів, підібрав кваліфікованих викладачів. Серед них: генерал-хорунжий Микола Капустянський та генерал-полковник Олександр Удовиченко. Сам Сергій Іванович викладав на курсах військову тактику. У лютому 1923 року на базі скорочених курсів у Каліші створили «Академічні курси при Генеральному штабі Військ УНР», начальником яких залишався Сергій Дядюша. Зміни торкалися не тільки назви. До навчання додали нові дисципліни: інженерну справу, історію воєнного мистецтва, іноземну мову, військову психологію тощо. Саме навчання продовжили до 8 місяців. По суті, реорганізовані курси ставали першим ступенем майбутньої Української Військової Академії.
У травні 1924 року «Академічні курси» зробили свій перший і останній випуск. Польська влада ліквідувала Калішський табір для інтернованих українських вояків. Відомо, що частина українських старшин з 1928 року пішла на службу за контрактом до Війська Польського. Там українські офіцери проходили інтенсивну підготовку в різноманітних військових навчальних центрах, здобуваючи нові знання й досвід, потрібний їм для майбутньої боротьби. Своєрідною вершиною в цьому процесі було їхнє навчання у Вищій військовій школі, аналогові Академії Генерального штабу в довоєнній Польщі. Скорочені курси, а потім і Академічні курси підготовки штабних старшин, діяльність яких припинилася тільки з повною ліквідацією таборів інтернованих влітку 1924 року, гідно виконали своє вкрай непросте і важливе завдання підготовки фахових старшин Генерального штабу Армії УНР. Освіта, здобута слухачами на Курсах, дала можливість деяким старшинам продовжити своє навчання у спеціалізованих військових закладах Польщі та деяких інших європейських країн. Більшість випускників, посівши відповідальні посади в штабах частин та з’єднань інтернованої Армії УНР, доклали всіх зусиль для згуртування українського вояцтва та збереження його таборових та ветеранських осередків.
Сергій Іванович Дядюша ніколи не брав участі в політичних інтригах, яких було достатньо в керівних колах Директорії. Його звинувачували у зв’язках з російською колонією в Каліші, писали на нього доноси військовому міністрові Володимиру Сальському, доводячи, що Дядюша лояльний до денікінців, бо «носив старі генеральські брюки з лампасами».
Насправді генерал-поручник Сергій Дядюша все своє життя присвятив українському війську, підготовці кадрів для української армії, які становили хребет майбутньої армії України.
Помер та похований Сергій Іванович Дядюша 23 травня 1933 року у старовинному польському місті Каліш.
За інформацією відділу бібліотечної та краєзнавчої роботи КЗ “Черкаський районний організаційно-методичний центр народної творчості” Черкаської районної ради.
