28.09.2020      174      0
 

28 вересня минає 105 років від дня народження видатного історика, джерелознавця, доктора історичних наук, професора, члена-кореспондента АН УРСР, уродженця Черкаського району Івана Олександровича Гуржія


Член-кореспондент Академії наук України, доктор історичних наук, професор Іван Олександрович Гуржій відомий науковій громадськості як один із провідних вчених України. Життєвий і творчий шлях І.О. Гуржія відображено в багатьох виданнях. У світ вийшли і дослідницькі розвідки, в яких висвітлювалися певні сторони його життя та діяльності.

Народився І.О. Гуржій 28 вересня 1915 року в селі Худяки на Черкащині в бідній селянській родині. Його раннє дитинство пройшло у тяжких умовах Першої світової війни.

У 1921 році сім’я Гуржіїв зазнала великого горя: помер батько. Малий Іван залишився з матір’ю, двома братами і двома сестрами, яким довелося йти у найми до багатших сусідів. Іван також не лишився без діла – пас громадську отару села.

Після закінчення в 1932 році сільської школи Іван вступив на короткотермінові педагогічні курси в Черкасах. З вересня 1932 року до червня 1934 року він працював учителем у Леськівській неповній середній школі, водночас навчаючись заочно в Золотоніському педагогічному технікумі.

Восени 1934 року після закінчення підготовчих курсів, Гуржій вступив на мовно-літературний факультет Черкаського педагогічного університету. Внаслідок матеріальних утруднень у родині Гуржіїв, Івану довелося залишити навчання у вузі й протягом кількох місяців він працював вчителем Врадіївської зразкової середньої школи (нині смт. Врадіївка Миколаївської обл.).

Восени 1936 року Іван Олександрович вступив на історичний факультет Одеського університету. Протягом 1938-1941 років він опублікував кілька матеріалів про визволення Західної України і Західної Білорусії.

З початком війни наукову діяльність довелося призупинити,  у  1941–1945 роках Гуржій брав участь у боях на Південно-Західному та Білоруському фронтах.

Після  демобілізації Іван Олександрович викладав історію у Чернігівському вчительському інституті. Вже у листопаді 1945 року він вступив до аспірантури Інституту історії Академії наук УРСР. В 1948 році захистив кандидатську дисертацію і почав працювати науковим співробітником Інституту історії АН УРСР.

Його перша велика стаття «Повстання турбаївців», опублікована в газеті «Чорноморська комуна» 6 червня 1939 році висвітлювала виступ селян-кріпаків 1789-1793 років. Турбаївське повстання залишило глибокий слід в народній пам’яті.

Поряд з вивченням класової боротьби Гуржій досліджував розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України в першій половині ХІХ століття. На основі використання значних архівних матеріалів, статистичних збірників, історико-економічних і військово-статистичних оглядів, досягнень історичної науки він створив велику й оригінальну наукову працю, по якій у 1953 році захистив докторську дисертацію. Цим самим заявив про себе як провідного історика республіки. У 1955 році Вища атестаційна комісія затвердила І.О. Гуржія у вченому званні професора з спеціальності «Історія СРСР».

Один з не багатьох радянських істориків післявоєнної доби, який обстоював ідею існування українського національного ринку в Російській імперії, а також доводив, що за умов «висхідного капіталізму» зміцнення економічних і культурних зв’язків  між окремими українськими землями створювало сприятливі передумови для посилення процесу формування нації.

Поряд з конкретно-історичними дослідженнями вчений багато уваги приділяв розробці історикографічних питань. Наприклад, стаття «Іван Франко як історик селянства України», співавтор великої статті «Українська ССР. Історичний очерк» в «Большой Советской Энциклопедии» – Т 44.

В 1958 році вийшла книга «Зародження робітничого класу України», де аналізується економічний стан в сільському господарстві і в промисловості в кінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст. В цьому ж році загальні збори АН України обрали Івана Олександровича членом-кореспондентом АН України. За його редакцією вийшли «Хрестоматія з історії Української РСР». В книгах для читання І.О. Гуржію належать і окремі статті: «Турбаївське повстання (1789-1793)», «Полтавщина і Харківщина у вогні селянських рухів», «Похід селян у Таврію за волею».

Наприкінці 50-х років історик приступив до грунтовного вивчення  розвитку товарного виробництва і торгівлі на Україні з кінця XVІІ ст. до 1861 року. Він опублікував наукові розробки про соціально-економічні зміни та розвиток постійної торгівлі на Україні, місце України в зовнішній торгівлі з Росією, про сільський та міський торговий ринок. Водночас його не полишав інтерес до проблем класової боротьби. Зокрема, історик яскраво висвітлив життя та мужню боротьбу селянського ватажка С. Гаркуші проти кріпосників в Україні в 60-80 роках ХVІІІ століття. Продовжував працювати і в галузі історіографії.

Був автором і членом Головної редакційної колегії «Української радянської енциклопедії». Статті Івана Олександровича в енциклопедії: «Київська козаччина», «Маньківське заворушення кріпаків», «Морозівське повстання 1783-1785 рр.», «Мошурівське заворушення селян 1826 р.», «Підвисоцьке селянське заворушення», «Турбаївське повстання 1789-1793 рр.», «Чугуївське повстання 1819 р.».

Історик написав грунтовну статтю «Феодальний лад», де показав розвиток і занепад феодалізму, на зміну якому прийшов капіталізм.

До творчого доробку Гуржія відносяться його плідні заняття в галузі топоніміки, під його керівництвом готували для опублікування статті про походження географічних назв, їх значення і зміни. В журналі «Наука і життя» відкрили спеціальний розділ «Історія назв», керований Гуржієм.

У 60-ті роки вчений значну увагу приділяв національним відносинам. Написав з цього питання декілька статей.

В кінці 1968 року внаслідок загострення тяжкої хвороби Івана Олександровича було усунуто від обов’язків академіка-секретаря відділення економіки, історії, філософії та права й члена Президії АН УРСР, але він продовжував й далі працювати заступником директора Інституту історії АН УРСР, одночасно займаючи тут посаду завідуючого відділом історіографії та джерелознавства.

І.О. Гуржій значну увагу приділяв науково-редакторській діяльності. Він виступив науковим редактором 26 збірників та монографій, 14 брошур, членом редколегії у 31 синтетичній праці.

Гуржій був членом редакційних колегій журналів «История СССР», «Соціалістична культура», «Наука і суспільство», «Український історичний журнал». Працював у складі редакційних колегій видань: «История СССР» – 12 том, «Українська Радянська Енциклопедія», «Радянська Енциклопедія історії України», двотомників: «Історія Української РСР», «Історія Академії Наук Української РСР», «Історія робітничого класу Української РСР» та ін.

Разом з В.С. Петренко підготував і опублікував у видавництві «Радянська школа» нариси «Видатні радянські історики», присвячені академікам, заслуженим діячам науки УРСР.

Яскраве, сповнене творчої праці життя І.О. Гуржія обірвалося після тяжкої, тривалої хвороби 31 жовтня 1971 року. Він був похований на Байковому кладовищі в Києві

Але ще протягом кількох років після смерті продовжували виходити з друку його праці.

Перу Івана Олександровича належали нові великі статті: «Возз’єднання Правобережної України з Росією в кінці ХVІІІ ст.», «Возз’єднання України з Росією 1654 року», «Наука на Україні» (у співробітництві з М.Ф. Котляром), «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (у співробітництві з А.Д. Скабою і М.І. Супруненком), «Розвиток капіталізму в Росії». Ряд статей присвячено соціальним станам та прошаркам дореволюційного суспільства, характеристиці феодально-кріпосницької системи.

В цілому Гуржій опублікував у «Радянській енциклопедії історії України» 32 статті.

Він твердив, що необхідно дати Україні дійсні права і покінчити з тим становищем, коли українські центральні органи  не можуть без дозволу Москви вирішувати жодного важливого питання. Наголошував на знищенні тисяч  кращих представників української інтелігенції.

Історик написав також цікаві супровідні статті до художніх творів. Коротким вступним словом відкривається роман Петра Маруні, де стисло охарактеризував тогочасну обстановку класової боротьби селянства на чолі з робітниками та солдатами в Україні.

Іван Олександрович часто виступав з доповідями на наукових конференціях, сесіях, з лекціями перед трудовими колективами. Він брав активну участь у проведенні днів науки і культури.

Гуржій був великим патріотом України, над усе він ставив інтереси держави. Україна високо оцінила заслуги свого вірного сина. Івана Олександровича було нагороджено орденом «Знак пошани» (серпень 1971 року), а також медалями.

Свято шанують пам’ять видатного земляка в рідному селі Худяки. На будинку місцевої школи встановлено присвячену йому меморіальну дошку, також його ім’ям названо вулицю в селі.

Весь життєвий і творчий шлях Івана Олександровича Гуржія, його невтомна різнобічна діяльність – яскравий приклад для наслідування науковцями, істориками.

За інформацією відділу бібліотечної та краєзнавчої роботи  КЗ “Черкаський районний організаційно-методичний центр народної творчості” Черкаської районної ради.


Ваш комментарий

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *