12.08.2020      725      0
 

Олександр Вишнівський — полковник армії УНР


В історії кожної держави, кожного народу є світло й тіні; є постаті ясні й темні. Кожна подія — чи то буде революція, чи вибух національного зриву породжує своїх персонажів. Такою неординарною особистістю є військовий діяч, історик Олександр Йосипович Вишнівський, 130-річчя від дня народження якого відзначається цьогоріч.

Майбутній старшина української армії Олександр Йосипович Вишнівський народився 12 серпня 1890 року в невеликому селі Заливна Олександрівського повіту Катеринославської губернії (нині – с. Заливне Запорізької області). Закінчив Чугуївське військове училище у ранзі підпоручника та був направлений до піхотного полку 34-ї дивізії, який розташовувався у Катеринославі (тепер – Дніпропетровськ).

Під час Першої світової війни Вишнівський потрапив до німецького полону й змінив кілька таборів для полонених, допоки не опинився у Ганноверіш-Мюнден. На той час, 1917 рік, у таборі на ниві українізації активно працювала Спілка Визволення України. У лютому 1918 року, під час формування АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ, створеної на основі українізованих частин російської армії, загонів добровольців, Січових стрільців, Вільного козацтва та колишніх військовополонених галичан, Вишнівський очолив сотню піхоти у 1-му українському козачому полку ім. П. Дорошенка.

Враховуючи брак старшинських кадрів, сотника було переведено до 4-го Синьожупанного полку, де він очолив курінь. На той час Армія УНР налічувала близько 15 тисяч. вояків, 60 гармат, 250 кулеметів. Ядром був Перший український корпус. Українська Центральна Рада відкидала необхідність створення в Україні регулярної армії, одстоюючи принцип формування на міліційній основі. Внаслідок цього, а також під впливом агітації українізовані військові частини розпадалися. Скориставшись безхребетністю Української Центральної Ради, німецька влада, ледь не одразу ж після формування, роззброїла синьожупанників. Олександр Вишнівський опинився на вулиці й за часів Гетьманату Скоропадського влаштуватися на військову службу так і не зміг.

До лав української армії Вишнівський повернувся вже після перемоги військ Директорії УНР над силами Скоропадського. Він увійшов до складу комісії, яка займалася формуванням нових підрозділів, а згодом став помічником командира 1-го Синьожупанного полку М. Вовчка-Пащенка.

Вже 1 лютого 1919 року синьожупанників було відправлено на лівий берег Дніпра прикривати рештки Армії УНР, які відступали під натиском більшовицьких військ. Після цього полк опинився у Василькові під Києвом, де отримав своє перше бойове хрещення в другій половині лютого. В березні у боях під містом Вчорайше (тепер Ружинський район Житомирської області) командир синьожупанників Вовчок-Пащенко не зміг контролювати ситуацію й за таких умов Вишнівський перебирає командування полком. Боротьба за залізничний вузол станцію Вапнярка 1919 року була однією з ключовий битв періоду Української революції. Саме за ці бої третя дивізія Армії УНР отримала назву «Залізна», а  учасники Першого Зимового походу були нагороджені Залізним хрестом за Зимовий похід і бої. Ця нагорода – єдиний бойовий орден Армії УНР, що займає перше місце серед усіх державних відзнак Української Народної Республіки. Серед нагороджених — Олександр Йосипович Вишнівський.

Беручи участь у бойових діях на території Вінницької області Вишнівського було поранено й до кінця осені 1919 року він перебував у Вінницькому шпиталі. Невдовзі після повернення до війська був відправлений на переговори з Українською Галицькою армією, внаслідок яких УГА підпорядкувалась штабу Армії УНР,  а галицькі збройні сили перейшли на сторону більшовиків і він повернувся до Наддніпрянської армії, де очолив залишки розгромлених синьожупанників, об’єднаних у 3-й окремий кінний полк. На чолі цього полку пройшов бойовими шляхами славного Зимового походу Армії УНР. Під час оборонних боїв 10 липня 1920 року військовика знову було поранено і його права рука навік залишилась непрацездатною, через що він вже не міг повернутися до лав діючої армії. Фронтова рана вплинула і на місце подальшої роботи. Оскільки фізично працювати Олександр Йосипович не міг, то радо прийняв пропозицію бойового побратима генерала Зелинського очолити його канцелярію.

У міжвоєнний період проживаючи у Польщі, займався написанням досліджень та спогадів з історії українських визвольних змагань, збирав документи та матеріали Армії УНР. В цей час побачили світ два його спогади: «Вапнярка» та «До історії «Синіх» і «Залізних». 

Під час Другої світової війни історик виїхав до Німеччини, а звідти – до Сполучених Штатів (1948 р.), де оселився у Детройті. Саме у Америці екзильним урядом УНР Вишнівського було підвищено до рангу генерал-хорунжого, а дещо пізніше – генерал-поручника Армії УНР.

У США він не полишив історичних досліджень і видав в Нью-Йорку у видавництві «Червона Калина» 1971 року книгу «Третя Залізна дивізія», а у 1973 році в Детройті — капітальну працю про повстансько-партизанський рух під час визвольних змагань під назвою «Повстанський рух і отаманія». Його спогади друкувалися у емігрантських виданнях, зокрема журналі «Голос комбатанта» та газеті «Свобода». 

Найкращим вшануванням до 130-річчя народин уславленого генерала Армії УНР та 100-річчя Української Революції стало перевидання його праці «Повстанський рух і отаманія», підготовленої до друку в рамках проєкту «Повернута Спадщина».

Саме у Америці екзильним урядом УНР Олександра Йосиповича було підвищено до рангу генерал-хорунжого, а дещо пізніше – генерал-поручика Армії УНР.

Після важкої хвороби, 12 жовтня 1975 року в місті Детройт, лицар Залізного Хреста, старшина Дієвої Української Армії Олександр Йосипович  Вишнівський помер.

Поховали генерала на цвинтарі в Баунд Бруці, покривши обличчя найвищою козацькою посмертною нагородою – Червоною Китайкою.

Повернення генерала-поручика Армії УНР в рідне село Заливне Запорізької області відбулося в жовтні 2015 року, шляхом встановлення меморіальної дошки на будівлі сільського клубу.

За інформацією відділу бібліотечної та краєзнавчої роботи  КЗ “Черкаський районний організаційно-методичний центр народної творчості” Черкаської районної ради.


Ваш комментарий

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *