23.06.2022      211      0
 

Ми б’ємося за своє майбутнє, свою свободу, свою землю і можливість збудувати нову Україну – виступ Президента Володимира Зеленського перед студентською спільнотою ключових університетів Канади


Пані та панове!

«Ми готові дивувати світ!» Я сказав ці слова в Торонто, на Конференції з питань реформ в Україні, три роки тому. Хто міг уявити, що три роки по тому «масштабної реформи» зазнає підтекст і сенс цих слів.

Три роки тому, змальовуючи своє бачення змін в Україні, я навів приклад команди, яку всі ви чудово знаєте. Це «Торонто Репторз». Чемпіони NBA 2019 року. Перемогти, коли ніхто не чекає. Об’єднавшись, зробити неможливе. Так тоді я описував нашу державну мету та спільне завдання всіх українців. Хто міг уявити, що три роки по тому це звучатиме зовсім інакше.

Хто б міг уявити, якою великою буде різниця між цими часами, між тоді й зараз, між літом 2019 року і літом 2022-го.

Це були інші часи. Ми прагнули дещо інших перемог. Ми будували дещо іншу державу. Країну прозорих інституцій, рівних і чесних правил, успішних і вільних людей. Сьогодні стіни наших будівель прозорі в прямому сенсі слова – зруйновані російськими ракетами й бомбами. Правила гри діють для всіх, але в іншому сенсі. Це правила виживання. Вони рівні, але не чесні. Жорсткі, жорстокі й прості – стріляй на фронті, допомагай у тилу. Чуєш сигнал повітряної тривоги – спускайся у сховище. Чуєш звук ворожої військової техніки – підіймайся на захист своєї країни.

У 2019 році я говорив про мир на сході Україні (багато говорили з Христею (Фріланд. – Ред.) і  Джастіном Трюдо) – звільнення Донецька, Луганська та Криму. Ми робили для цього все можливе на всіх наявних майданчиках, за допомогою всіх наявних дипломатичних інструментів.

Україна щиро хотіла й прагнула цього. Але інша сторона хотіла й прагнула іншого. Ми побачили це «інше» вранці 24 лютого. Як наслідок – до слів «мир», «звільнення», «Донецьк» і «Луганськ» у 2022 році додалися «Маріуполь», «Краматорськ», «Сєвєродонецьк», «Бердянськ», «Мелітополь». І десятки інших міст і сіл України. Ми провели Кримську платформу. Сьогодні ми протидіємо агресії РФ, щоб у майбутньому не було потреби проводити Херсонську платформу, Маріупольську платформу, Харківську та десятки інших платформ задля деокупації суверенних територій України.

Три роки тому моєю метою була масштабна реформа інфраструктури. Україна почала «Велике будівництво». І це було вражаюче. Три роки по тому РФ почала військову спецоперацію. Ми відновили та створили нові дороги, мости, дитячі садочки, школи, лікарні, стадіони. Росія весь цей час створювала ракети й бомби, щоб знищити й зруйнувати все це.

Три роки тому в Торонто я також говорив про відновлення Донбасу. Для цього ми зібрали сотні інвесторів і компаній з усього світу на Донбасі та провели відповідний форум у Маріуполі. Три роки по тому цього міста фактично не існує. Воно стерте з лиця землі. У 2019 році ми говорили про відбудову на сході України. За попереднім розрахунком, для цього було потрібно близько 10 мільярдів доларів. Тоді ця цифра здавалася шокуючою. Три роки по тому вона зросла в рази, і тепер ми потребуємо сотень мільярдів доларів для відновлення. Тепер, окрім сходу, ми говоримо про південь, північ, центр і захід нашої країни.

Україну й Канаду розділяє океан і 7 тисяч кілометрів, але між нами існує повне порозуміння. Україну й Росію розділяє спільний кордон, але між нами – величезна прірва. У словах, вчинках, а головне – у цінностях.

У 2019 році я говорив про свою країну мрії. Про державу, де найвищою цінністю є людина. У 2022 році ми воюємо проти агресора, де найвища цінність – це зброя.

Моєю метою була масштабна діджиталізація України. І ми стали «країною у смартфоні». Мета РФ – масштабна окупація України. І ми стали країною в берцях. Країною в танках, літаках і кораблях. Країною в окопах і бомбосховищах. Змінився наш уклад, але не наш світогляд.

Змінився шлях, яким ми йдемо до мети, але не змінилася мета.

Викладачі наших університетів іноді читають лекції студентам з окопу, online, у Skype. Наші вчителі записують відеоуроки та завдання для школярів у метро, під час повітряної тривоги. Наші військові, не залишаючи позицій на передовій, можуть укласти шлюб у Zoom.

Три роки тому нашою метою була реальна децентралізація. Три роки по тому метою РФ стала нікому незрозуміла «денацифікація». Три роки тому ми говорили про спроможне місцеве самоврядування. Три роки по тому ми говоримо про потужну територіальну оборону.

Це були інші часи, та наші цілі не стали іншими. Єдина поправка – заради того, щоб втілити все це в життя, сьогодні ми воюємо проти другої армії світу. Ми б’ємося за своє майбутнє, свою свободу і свою землю. Так само, як і 80 років тому, у часи Другої світової війни.

Сьогодні в Україні – особливий день. День, коли ми згадуємо подвиг наших предків, дякуємо їм за життя й можливість будувати нову Україну. День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, який ми відзначаємо 22 червня. Саме в цей день 1941 року нацисти почали бомбардування Києва. О 4-й годині ранку.

Це були інші часи, інша окупація, інша війна, але наш дух, жага до волі, боротьби й наша мета не стали іншими. І 24 лютого 2022 року, коли так само о 4-й ранку на Київ і всю Україну полетіли російські ракети, ми стали на захист своєї країни. Сьогодні ми боремося за майбутнє своїх дітей та онуків, за їхнє життя й можливість збудувати нову Україну.

Ми вже здивували світ.

Ми об’єднались, щоб зробити неможливе.

Ми точно переможемо, хоча ніхто не чекав.

Заради власного мирного, вільного й демократичного майбутнього.

І це будуть інші часи.

Які саме і як саме ми разом подолаємо шлях до них – думаю, ми сьогодні тут і поговоримо.

Дуже дякую за можливість. Дякую за зустріч. Дякую за підтримку, Канадо.

 Слава Україні!


Ваш комментарий

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *