Шановний пане Спікере!
Шановні депутати Національної асамблеї!
Пані та панове!
Корейський народе!
Вдячний за цю можливість звернутися до вас від імені всієї України, яка вже 47-му добу протистоїть повномасштабному вторгненню Російської Федерації.
Росія напала на нас. Напала, користуючись своєю перевагою у військовій силі. Ця держава витратила десятиліття на підготовку до цієї війни. Десятиліття і колосальні ресурси. Фінансові – це сотні мільярдів доларів, отримані за експорт нафти, газу та спрямовані на виробництво й накопичення озброєння. А також і людські ресурси.
Вже близько 2 тисяч ракет випущено Росією по наших містах. Артилерійські снаряди просто неможливо порахувати.
Але найгірше все ж те, як Росія використовує людей для підготовки та ведення війни. Для мешканців самої Росії свідомо створюються такі умови, коли вони змушені жити в тотальній, безпросвітній бідності. Коли вони не можуть дозволити собі навіть найпростіші речі – нормальну їжу, звичайну побутову техніку, нормальну освіту. Коли в них немає протягом усього життя навіть базових гарантій прав людини. І коли служба в армії для багатьох із них стає єдиним, так би мовити, соціальним ліфтом. Можливістю отримати хоча б щось у житті. Хоча б якось спробувати забезпечити себе.
Потрапивши на війну та зайшовши на територію сусідньої держави, десятки тисяч російських військових були просто шоковані нормальністю життя. Вони шоковані містами й селами, у яких люди не бідували. Шоковані побутовою технікою в будинках. Шоковані тим, що людям вистачає нормальної їжі. Значна кількість окупантів просто не бачила такого у своєму житті.
Майже одразу російські війська на території України – у тих районах, куди вони змогли вдертися, – зайнялися мародерством. Вони намагалися вивезти додому в Росію все, що становить будь-яку цінність, – від пральних машин до комп’ютерів, від автозапчастин до одягу. Вони просто набивали цим бронетранспортери, вантажівки, крали машини й намагалися вивезти награбоване.
Ви знаєте, були випадки, коли російські солдати діставали зі своїх бронежилетів захисні пластини, щоб сховати у бронежилетах вкрадені ноутбуки й планшети. У це неможливо повірити: коли людина настільки бідна від народження, що вважає, ніби ноутбук цінніший за її власне життя на війні. Але саме це ми побачили на своїй землі, коли вдерлася російська армія.
Це зіткнення двох різних світів. Світу звичайних людей, які просто жили мирним життям, просто прагнули гармонії для себе і своїх дітей, думали про майбутнє. Та світу людей, спеціально принижених своєю державою протягом десятиліть, спеціально загнаних у бідність та безправʼя, щоб їхня влада могла послати їх на будь-які авантюри. На будь-яку війну проти сусідів.
І це війна Росії не просто на підкорення України. Це тільки перший крок. Спочатку Росія хоче знищити нашу незалежність, нашу державу, пошматувати її. Хоче знищити все, що робить нас українцями, робить нас окремою нацією. А потім піти далі у Європу, далі в Азію.
На окупованій українській території російські військові цілеспрямовано шукали вчителів, будь-яких людей, пов’язаних з армією та функціонуванням держави, активістів, журналістів. Усіх, хто виховував і захищав національну ідею. Таких людей викрадали. Таких людей убивали. Свідомо. Це був наказ, це була тактика.
Але Росія тільки почала з України. Наступні кроки їхнього плану – це знищення інших держав. Намагання підкорити ще інші сусідні народи. Росія хоче домінувати. І вважає, що може зробити це тільки в один спосіб: кинути свою армію, виховану в тотальній безправності, на те, щоб знищити все, що дає змогу жити іншим народам.
Ракетними й авіаційними ударами по нашій території Росія знищила вже сотні інфраструктурних об’єктів, які забезпечували нормальне економічне та соціальне життя в Україні. Російські ракети та авіація руйнують нафтобази, руйнують склади з продуктами, аеропорти, вокзали, виробничі підприємства, університети. Одних тільки освітніх об’єктів знищено вже 938. Лікарень – майже 300. Це свідома тактика російських військ, а не щось випадкове.
Вони цілеспрямовано руйнують житлові квартали й цілі міста. З артилерії, мінометів, танків. Не одне місто, не два, не три. Це десятки міст, які російські військові намагалися просто стерти з лиця землі. Чорні руїни замість багатоповерхівок. Груди каміння та бетонних уламків замість того, що було звичайними мирними містами.
Кількість загиблих ми досі не можемо встановити. Від півночі до півдня країни – в усіх районах, куди досягали російські снаряди, досягали бомби, досі триває розбір завалів.
На частині нашої території ще тривають активні бойові дії. Росія готує новий наступ, сподіваючись все ж таки зламати наш національний опір. Окупанти сконцентрували десятки тисяч солдатів та колосальну кількість техніки, щоб спробувати завдати нових ударів.
Найгірша ситуація – у Маріуполі, у нашому південному портовому місті, яке заблоковане російськими військами з 1 березня. Це було півмільйонне місто. Півмільйона людей. Окупанти заблокували його й не дозволяли навіть завозити туди їжу й воду. Намагалися захопити його найбільш жорстоким способом – просто знищити все, що є в місті.
Маріуполь зруйнований. Там десятки тисяч загиблих. Але навіть попри це росіяни не зупиняють наступальну операцію. Вони хочуть зробити так, щоб Маріуполь був показово знищеним містом.
Пані та панове!
Корейський народе!
Таке можна було побачити у ХХ столітті. І ви це пам’ятаєте. Ви знаєте, що таке захищати свою землю. Пам’ятаєте, коли в 1950-х роках до вас прийшла навала тих, хто хотів знищити вашу свободу.
Вони руйнували, вони вбивали. Що б вони залишили від вашої самобутності, якби їм вдалося? Це страшне питання. Але ви вистояли, світ вам допоміг. Зараз ми прагнемо того ж.
Немає й не може бути надії, що Росія просто сама собою зупиниться. Немає й не може бути надії, що розум переможе і російське керівництво просто відмовиться від продовження цієї війни. Росію можна тільки змусити це зробити. Можна тільки змусити шукати мир. Змусити перестати знущатися з людей. Змусити поважати незалежне життя сусідніх народів. Змусити залишити територію України.
Наша антивоєнна коаліція, сформована після початку цього жорстокого вторгнення Росії, вже застосувала проти неї безпрецедентні санкції. Але цих санкцій недостатньо. Росія ще не відчуває, що повинна зупинитися. Це означає, що потрібно зробити ще значно більше. І не тільки на державному рівні.
Потрібно повністю розірвати зв’язки російських банків зі світовою фінансовою системою. Потрібно обмежити російський експорт енергоресурсів, передусім нафти. Але також потрібно, щоб світові компанії перестали бути спонсорами цієї варварської держави, яка вважає, що має право руйнувати життя народів. Яка вважає, що має право сіяти по світу бідність, безправʼя та смерть.
Що більше компаній припинять торгувати з Росією, працювати на території Росії, платити податки російській державі, то швидше розум переможе. Росії доведеться полишити войовничість і шукати компромісів зі світом. Бо дійшло вже до того, що Росія відверто шантажує світ ядерною та хімічною зброєю!
Але, працюючи стратегічно, потрібно захищати людей тут і зараз. Захищати тих, кому російська армія загрожує безпосередньо.
47 днів ми захищаємося фактично від усієї російської армії – від найбільш боєздатних її частин. Наші Збройні Сили борються героїчно, дуже мудро, раціонально використовуючи наявні ресурси та озброєння. Ми отримуємо допомогу від різних країн світу. І я щиро вдячний і вашій державі, щиро вдячний вашому народу за надану підтримку.
Але ми потребуємо значно більшого. Щоб вижити в цій війні проти настільки підготовленого супротивника, як Російська Федерація. Проти держави, яка не рахує вбитих і має незліченні запаси військової техніки ще з часів Радянського Союзу…
Ми потребуємо систем протиповітряної оборони, літаків, танків та іншої бронетехніки, артилерійських систем і боєприпасів. І у вас є те, що може бути незамінним для нас. У вас це є. Броньовані машини, протиповітряна, протитанкова, протикорабельна зброя. Коли стоїть питання про виживання у війні, спрямованій на повне підкорення народу, потрібно давати принципові відповіді. Звичайні правила постачання зброї потрібно переглядати й діяти швидко. Потрібно допомагати.
Надати необхідну зброю Україні – означає не тільки врятувати життя наших людей, не тільки дати нам можливість деблокувати наші міста, зокрема наш багатостраждальний Маріуполь, а й врятувати інші держави, інші регіони від подальшого розгортання російської агресії.
Кожна нація має право на самостійне життя. Кожне місто має право на повну безпеку. Кожна людина має право на свободу й на пошук власного щастя. Люди не повинні бути знаряддями якихось режимів, якихось диктаторів. Люди мають право просто жити. Ось за що ми боремось. Ось що ми просимо захищати разом із нами. І ось що ми будемо відновлювати – сподіваюся, разом із вами й з усім світом – після цієї війни.
Пані та панове!
Корейський народе!
Сьогодні у цьому зверненні я чотири рази згадував наш Маріуполь. Наше місто, яке переживає найчорніший час у своїй історії. Наше місто, яке російські війська просто знищують.
Я прошу вас подивитися зараз одне відео. Матеріал, знятий журналістом, який витримав тижні російської блокади в Маріуполі. Я прошу вас на власні очі побачити те, що українці бачать уже 47 днів. Ми просимо допомоги, щоб це зупинити. Щоб міста України та інших держав більше ніколи не бачили такого зла. Щоб до них більше ніколи не могла прийти Росія.
Прошу, подивіться це відео.
