22.05.2020      140      0
 

22 травня – день перепоховання Тараса Шевченка у Каневі


День 22 травня 1861 року навіки увійшов до української історії сумною і в той же час визначною подією. В цей день найвидатніший митець України,  чиє ім’я знають чи не в кожному куточку земної кулі, назавжди повернувся додому, щоб спочити вічним сном в лоні землі своїх предків.

Всього 47 років земного життя  відміряла доля Тарасу Григоровичу Шевченку, 47 років поневірянь і злиднів, боротьби за право бути і пошуку себе, шанування простим народом і переслідування владою,  визнання його генієм і заборони творити. Ще за життя Шевченко став легендою, його називали батьком українського слова, пророком нації.

Надзвичайно простий і скромний у спілкуванні, Шевченко просто вражав і захоплював багатогранністю своїх талантів. Адже він був не тільки геніальним поетом, а й напрочуд талановитим малярем, видатним рисувальником, високомайстерним гравером, скульптором, архітектором, аматором-актором, тонким чутливим співаком. Народжений у кріпацтві, він зумів досягнути титулу академіка, піднявся до висот, про які навіть мріяти не смів у своєму босоногому дитинстві. І залишився до останнього свого подиху Людиною, Патріотом, найбільшим болем якого і найбільшою любов’ю була Україна.

Передчуваючи близький кінець, Шевченко в своїх творах писав, що навіть думка йому нестерпна про те, що «чужі попи присиплять чужим піском його очі», «холоне  серце, як згадаю, що не в Україні поховають». Його душа рвалась на рідну землю, тільки там, в Україні, його багатостраждальне серце могло віднайти спокій. Заповіт митця свято виконали його близькі друзі та шанувальники. Одразу ж як тільки було отримано дозвіл на перепоховання праху, розпочалась остання подорож Тараса до його вічного прихистку.

Тож, 26 квітня 1861 року домовину викопали на Смоленському кладовищі та пронесли через весь Петербург до Московського вокзалу, звідки прах залізницею перевезли до Москви. Згодом шлях до Канева пролягав поштовим трактом спеціальними ресорними дорогами, запряженими трійкою коней, через низку російських та українських міст: Серпухова, Тули, Орла, Кроми, Дмитрівська, Сєвська, Глухова, Кролевця, Батурина, Ніжина, Носівки, Бобривиці, Броварів, аж до Києва. Чи не у кожному населеному пункті збиралися люди, які зустрічали процесію та прагнули попрощатися із відомим українцем, проводилися панахиди у місцевих церквах.

Супроводжували домовину родичі Шевченка, його брати з невістками, близькі друзі та учні. В Києві виникла суперечка де саме ховати поета. Все ж вирішили дослухатися останньої волі Тараса і поховати так, як він заповідав, «щоб лани широкополі і Дніпро, і кручі, було видно,  було чути, як реве ревучий!» Канівські гори як ніщо краще підходили для цієї мети.

Тож після відслуженої панахиди в Успенському соборі в Каневі домовину поклали на козацький віз та накрили червоною китайкою за давнім козацьким звичаєм. Дорогу, якою рухалась траурна процесія, вистеляли зеленим листям, неначе килимами, люди самі замість волів тягли воза, подекуди несли його на руках. Бажаючих попрощатися з «батьком українського народу» було так багато, що процесія розтяглася на десятки кілометрів.

На місці могили спочатку змурували цегляне склепіння, насипали два яруси землі та обклали камінням неначе степову могилу. Згодом там був встановлений дубовий хрест, який стояв аж до 80-х років 19 століття. На народні пожертви 1884 року на могилі Шевченка встановлено чавунний хрест, впорядковано земляний насип, могилу обкладено дерном, а для доглядача могили збудовано неподалік хату.

Через п’ять років у 1889 році там було влаштовано перший музей  Шевченка, а у 1925 році на місці поховання Тараса Григоровича було створено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т.Г.Шевченка». Величний бронзовий монумент, що височить над могилою до сих пір, було споруджено у 1939 році.

Кожен рік  22 травня у день перепоховання до могили  Кобзаря з різних куточків світу  приїжджають рідні поета, шанувальники творчості, поціновувачі його безсмертного таланту. Це священне місце сакральної сили, де кожен може вшанувати пам’ять Пророка та відчути неймовірну, колосальну енергетику невмирущої української душі.

Свято шанують пам’ять про Тараса Григоровича і в нашому районі. На території Черкаського району знаходиться 5 пам’яток Тарасу Григоровичу Шевченку в селах: Леськи, Худяки, Сагунівка, Червона Слобода та Руська Поляна.  А також на території  села Мошни знаходиться музей Тараса Шевченка обласного підпорядкування.

За інформацією відділу бібліотечної та краєзнавчої роботи ЧРОМЦ НТ.


Ваш комментарий

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *