Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка. Вірші її знайомі нам ще змалку, і здавалось би, що ми знаємо про поетесу все. Проте мало хто знає, якби Леся жила в наш час, її однозначно назвали дитиною індіго.
Виховуючись у справжній українській родині, вона швидко увібрала у себе любов до Батьківщини, її звичаїв і традицій та була надзвичайно кмітливою, схоплювала все на льоту. До прикладу, дівчина навчилась читати ще в чотири роки, шестилітньою вона вже майстерно вишивала, а у дев’ять – написала свій перший вірш.
Леся Українка – знана і відома по всьому світі. Усе своє не легке життя вона присвятила творчості на пошану рідній Україні. Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії.
Усе це вилилося в поетичних рядках Лесі, які насичені глибоченною мудрістю, часом нестерпною біллю, а часом життєрадісністю, захопленістю, оптимізмом і вірою, врешті вона вивела українську літературу та мову на принципово новий рівень.
Поетеса була сильною, справжньою “українською Жанна-Дарк”, яка оспівувала рідну землю, возвеличувала рідний народ і нещадно осміювала та зневажала ворогів. Й водночас Леся була простою людиною, яка помилялась, співчувала, плакала і посміхалась, відчувала і кохала, чим і була близькою по духу до кожного з нас.
Вона стала символом епохи і дороговказом для багатьох українців. На смерть Лесі Українки (її життя обірвалось 1 серпня 1913 р., в грузинському місті Сурамі) преса одностайно відгукнулася некрологами і статтями, рідні поетеси й українські видання в Києві отримала велику кількість телеграм і листів із виразами співчуття. Почуття горя і непоправної втрати охопило всю Україну.
Твори Лесі Українки перекладено мовами багатьох народів світу, зокрема російською, грузинською, німецькою, абхазькою. В її честь споруджено пам’ятник в м. Батумі, та відкрито музей в м. Сурамі. Ім’я Лесі Українки присвоєно багатьом театрам, інститутам, заводам, бібліотекам, школам, вулицям. Кращими митцями світу створюються балети, романси, пісні на тексти поезій Лесі Українки, художниками ілюструються її твори.
На честь 100-річчя від дня народження поетеси в нашій країні було ухвалено постанову про заснування щорічної літературної премії імені Лесі Українки за кращий літературний твір для дітей.
А цього місяця, ми відзначаємо 150-ту річницю від дня народження української поетеси. Тому пропонуємо згадати її творчість, та перечитати один з творів громадянської лірики «Contra spem spero!», адже, передусім, поетеса ввійшла в канон української літератури – як приклад мужності й боротьби.
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
