8 червня 2020 року ми відзначатимемо 165-річний ювілей видатної Українки, організаторки жіночого руху в Україні, талановитої письменниці Наталії Кобринської.
Хоч минуло 165 років від її народження та 100 років, відколи вона покинула цей світ, роль її в історії України не втрачає свого значення.
Наталія Озаркевич народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя на Станіславщині (нинішня Івано-Франківщина). Вона походила із священичого роду Озаркевичів, широко відомого своєю культурно-просвітницькою діяльністю. Її дід, Іван Озаркевич (1795-1854), родом з Полтавщини, оселився на Снятинщині. Він, греко-католицький священик, відомий як ініціатор українського театрального аматорства, перший популяризатор творів письменників України в Галичині, постановник п’єс І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, С.Писаревського та автор власних п’єс.
Батько письменниці – Іван Іванович Озаркевич (1826-1903) – теж був греко-католицьким священиком, який відзначався високою освіченістю та громадською діяльністю. Він був депутатом галицького сейму і австрійського парламенту та творчою особистістю, писав вірші, п’єси, робив переклади. Згодом заснував у селі Белелуї, де пастирював, громадську організацію «Руська бесіда», яка пропагувала українське слово.
У сім’ї добре знали, що таке національно-культурні традиції та добра освіта. Освіту Наталя здобувала вдома, спочатку мала вчительку, а потім навчав її сам батько. Ще дитиною Наталія призвичаїлася багато читати – українською, російською, німецькою, французькою та польською мовами. Постійно займалася самоосвітою, знайомилася з творами провідних філософів, економістів, ідеологів того часу. Також гарно малювала і грала на фортепіано.
Бібліотека Озаркевичів, що викликала захоплення всіх, хто її бачив, стала першоджерелом знань для охочої до книг дівчини. Дім отця Озаркевича був осередком української культури, центром, де збиралася молодь, де панувала любов до книги, до мистецтва. Згодом Наталю вже цікавили не тільки художні твори, а й книжки з філософії та економіки.
У 1874 році Наталія одружується з теологом, талановитим співаком і композитором Теофілом Кобринським. Закоханий чоловік легко погоджується на її умову – не надто переобтяжуватися
хатньою роботою, не робити культу з родинних зобов’язань, не заводити дітей, а натомість присвятити себе служінню своєму народові. Таке служіння Наталія вбачала зокрема й у повсякчасній боротьбі за жіночі права. Чоловік усіляко її підтримував. В його особі Наталія мала щирого друга й однодумця.
На жаль, ідилія сімейного життя обірвалася несподівано швидко. У 27 років Кобринська стає вдовою. У день поховання вона відрізала свої довгі коси й поклала коханому в домовину. Аби донька не занедужала від туги, батько забирає її спершу додому, в Болехів, а згодом відвозить до Відня – вдихнути вільного європейського духу. У новому товаристві погляди Кобринської усталюються, кристалізуються. Літературознавець та громадський діяч Остап Терлецький – новий знайомий – радить узятися за перо. У 1883 році Кобринська пише оповідання «Шумінська», перейменоване згодом на «Дух часу», а в 1884 році – повість «Задля кусника хліба».
Провідною темою творчості й діяльності Наталії Кобринської стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення, при тому зверталася увага не лише на побут жіноцтва, а й на плекання почуття власної гідності жінок. Цей аспект жіночого питання випереджав його розуміння в тогочасних європейських державах.
Подорожуючи, читаючи, спілкуючись, Наталія Кобринська усвідомила, що суспільний устрій не є чимось споконвічним і непорушним, але в той же час вона розуміла, що змінювати його – справа тяжка, втомлива й повільна. Письменниця вирішила не баритися. 1884 року в Станіславові з її ініціативи утворилося
«Товариство руських жінок». 8 грудня 1884 року товариство скликало свої перші загальні збори (З’їзд). Цей день вважається початком українського жіночого руху.
На З’їзді було проголошено ідею соборності України і жертовної праці для народних мас, особливо для піднесення культурного рівня сільського жіноцтва. Ці ідеї глибоко запали в душі присутніх…
Сама Кобринська так формулювала завдання «Товариства»: «Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків». І саме таку літературу вона творить. «Я через літературу, – наголошувала вона, – дійшла до зрозуміння жінки в суспільстві – тож хотіла і других повести за собою». 1884–1895 роки – найплідніший період в літературній діяльності Наталії Кобринської. Так 1884 року появилося її оповідання «Задля кусника хліба», яке високо оцінив Іван Франко.
Наталія Кобринська була палкою поборницею культурного єднання західноукраїнських земель з Наддніпрянською Україною. Прагнучи об’єднати жінок усіх українських земель до спільної праці, вона ініціювала створення жіночого часопису, який би об’єднав творчі зусилля галичанок з українками з-поза Галичини, перш за все з жінками з Наддніпрянщини та Волині.
З цією метою вона, при допомозі Івана Франка, налагоджує зв’язки з усіма творчими сучасницями, і в червні 1887 року з її ініціативи та з участю Олени Пчілки у Львові виходить об’ємний альманах під назвою «Перший Вінок». На титулі стояли прізвища двох упорядників – Наталія Кобринська та Олена Пчілка. Антологія жіночої творчості «Перший вінок», зібрана, упорядкована й видана жінками, містила твори Лесі Українки, Олени Пчілки, Дніпрової Чайки, Людмили Старицької, Уляни Кравченко, Анни Павлик, Олесі Бажанської… Саме зі сторінок альманаху прозвучала смілива й майже безпрецедентна на той час ідея жіночої гімназійної та університетської освіти. Кобринська закликала письменниць допомогти в зборі підписів під петицією до австрійського уряду з вимогою допустити жінок до вищої школи. Підписи збирали в багатьох областях Західної України.
В 1893-1896 роках Наталія Кобринська організує видавництво «Жіноча бібліотека» і видає три книги альманаху «Наша доля», де було надруковано літературні твори жінок, їхні літературні огляди, статті про жіночий рух, звернення до австрійського уряду про дозвіл жінкам навчатися в університетах, про організацію дитячих садочків, особливо по селах.
Наталія Кобринська планувала новий великий проект, а саме – видати твори як українських авторів, так і переклади зарубіжних авторів, в яких би розповідалося про жінок, кожна з яких виконала якусь визначну місію у своєму житті. Тим сподівалася заохотити жінок вийти за поріг своєї хати і активно включитися в освітню, соціально-громадську, культурну і політичну працю, для добра власного народу.
Задля свого нового задуму Наталія Кобринська в 1912 році відновлює діяльність видавництва «Жіноча бібліотека». На жаль, Перша Світова війна перервала працю над тим проектом.
До того ж, ця війна безпосередньо зачепила письменницю. В 1915 pоці її було заарештовано й звинувачено у шпигунстві на користь Росії. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника Андрія Чайковського, вона б опинилася в одному з австрійських концтаборів.
В 1918 pоці H.Кобринська підготувала збірку «Воєнні новели», в яких – вболівання над долею українського народу, поділеного кордонами, втягненого у війни за чужі інтереси, де брат воює проти брата. Це бyла її лебедина пісня.
У січні 1920 pоку письменниця померла. Вражаюче прикрою була її кончина: важка хвороба тифу, самотність у своєму домі, люті січневі морози й заметілі, через які до неї по кілька днів ніхто не заходив. Тому й конкретно день смерті невідомий. Знайшовши її мертвою, записали – 22 січня. Велике життя закінчилося так сумно… Поховано Наталію Кобринську у м.Болехові, де закінчила своє життя, а будинок її було спалено через загрозу інфекції тифу.
Письменниця Ольга Кобилянська присвятила Наталії Кобринській один із найкращих своїх творів – повість «Людина». Відома сподвижниця українського жіночого руху Софія Русова через деякий час продовжила її справу, відстоюючи жіночі права на міжнародному рівні.
А відомий письменник-дисидент Іван Дзюба напише так: «Наталія Кобринська і Ольга Кобилянська в розумінні «жіночого питання» та у висоті жіночого ідеалу перевищували сучасних їм західноєвропейських емансипаторок і емансипаторів».
За інформацією відділу бібліотечної та краєзнавчої роботи КЗ «Черкаський районний організаційно-методичний центр народної творчості» Черкаської районної ради.
