Доброї ночі, воїни світла!
Енергійний народ, що завжди заряджений на боротьбу! Завершується її 246-й день.
Ми продовжуємо свій спротив. Агресор продовжує свій терор. Нас знову атакує з неба зграя їхнього вороння.
За дві доби випущено понад 30 дронів. Захисники нашого неба не допустили прориву стерв’ятників ворога глиб країни й приземлили 23 «Шахеди». Крім того, перетворено на металобрухт керовану авіаційну ракету Х-59, два ударних вертольоти Ка-52 і черговий штурмовик Су-25. Загалом за цей період Росія здійснила 4,5 тисячі ракетних ударів і понад 8 тисяч авіанальотів. Але ми боремось, будемо збивати більше.
Я дякую вартовим нашого неба.
Також дякую всім, хто долучився до збору коштів на «ловців» ось таких «Шахедів». Лише на платформі U24 це 665 тисяч людей із 70 країн світу. Спільними силами ми неодмінно будемо підрізати крила всім металевим потворам, скільки б і звідки б їх не летіло у напрямку України. Ворожі літаки будуть падати. Ворожі вертольоти будуть падати. «Шахеди» будуть падати. Не впаде тільки український народ! Героїчний народ, який точно ввійде у світову історію.
Власне, як і цей день. Він – уже історія. На годиннику вже за північ. На календарі вже 28 жовтня. Щороку в цей день ми відзначаємо звільнення України від нацистських окупантів. Ми віддаємо шану українцям, які боролись і перемогли нацизм у роки Другої світової війни. Сьогодні ми робимо це, тримаючи в руках не квіти, а зброю. Сьогодні зберегти пам’ять про подвиги наших предків означає захистити їхні здобутки. Ми згадуємо вигнання нацистів, наближаючи вигнання рашистів.
Зло, що, здавалося, в 1945-му було остаточно переможене й спалене дотла, 80 років потому відроджується з попелу. Стає на ноги. Стає можливим. Як це вийшло? Непомітно. І дуже стрімко. Як одна доба змінює іншу. Вмить. Новий день і нове зло настають умить. У ту саму мить , коли світ не помічає. Дехто сонний, дехто глибоко спить. Хтось не звертає уваги. Хтось не надає значення. А загалом усі мовчать і думають однаково: мене не торкнеться. Війна десь далеко. Десь у Придністров’ї. Це клопіт молдаван. Десь в Абхазії й Осетії. Це клопіт грузинів. Десь у Криму й на Донбасі. Це клопіт українців. Нас омине. По нас не прилетить. По нас не прийдуть. На жаль, як наслідок, це стає клопотом усіх.
Рано чи пізно спогади про страшну війну стають страшною реальністю. Сусід стає агресором. Агресор стає терористом. А нацизм стає прикладом для наслідування. Він може прийти у новій масці, з новими гаслами, але з тією ж метою. На жаль, ми знаємо про це не з книжок. Знаємо, як зло може увірватися у твій дім у минулому столітті й вісім років та вісім місяців тому. Порушити західні кордони чи прийти з півночі, сходу й анексованого Криму. Обстрілювати мирні міста фугасними бомбами чи крилатими ракетами.
Замінувати ДніпроГЕС чи захопити Запорізьку АЕС. Скидати бомби попри червоний хрест чи надпис «Діти». Красти зерно за «Хунгерпланом» чи створювати загрозу голоду всій планеті. Викрадати й вивозити людей. Викрадати й вивозити дітей.
Форма зла стала іншою, але суть залишилася незмінною. Зло завжди починає однаково. Загарбники називають себе визволителями. Вторгнення своєї армії – самозахистом. Як і 80 років тому, український народ стає на оборону рідної землі. І ворожий план бліцкригу стає провалом.
Зло завжди діє однаково. Вбиває цивільне населення, запевняючи, що б’є лише по військових об’єктах. Влаштовує блокади й фільтраційні табори. І Сирець стає Оленівкою. Знищує міста й села. І Корюківка стає Бучею.
Але рано чи пізно про воєнні злочини стає відомо. Реакція світу стає болючою. Політика умиротворення стає жорсткою протидією.
Становище зла стає цугцвангом.
Тож зло завжди закінчує однаково. Окупант стає капітулянтом. Загарбник – утікачем. Військові злочинці стають підсудними, агресія – вироком. Руйнування стають репараціями. Ворожа техніка стає музейними експонатами. Подвиги дідусів стають перемогами онуків.
День визволення України від нацистів у 247-й день нашої боротьби стає символом: результатом нашої боротьби неодмінно стає визволення нашої України. Захоплена територія стає вільною. Так завжди було в минулому, так точно буде у майбутньому. У майбутньому Херсона, Донбасу, Луганська, Криму. Бо завжди наша земля стає вільною. Спротив стає гордістю. Боротьба стає перемогою. А Україна стає єдиною!
Сьогодні єдиною тактикою Росії став терор. Єдиним можливим фіналом такої тактики стане поразка. Терор став доказом їхньої слабкості й тестом для нашої стійкості.
Нас не зламають обстріли. Страшніше ворожих ракет у нашому небі – почути ворожий гімн на нашій землі. Нас не злякає темрява.
Найтемніші часи для нас не без світла, а без волі. Наші військові – міцні, волонтери – невтомні, партнери – надійні, а люди – незламні.
Друга армія світу буде дедалі меншою. Втрати ворога стануть дедалі більшими. Я впевнений, ворожа пропаганда не працює, провокації не діють, погрози не лякають. Не злякає нас і будь-яка важка зима. Ми знаємо, що найтемніша ніч стає світанком.
Ми знаємо, що всі окупанти тікають з нашої землі однаково. Гауляйтери й самопризначені «губернатори» закінчують однаково.
Рейхскомісаріати і квазіреспубліки помирають однаково. І в усіх наших містах обов’язково будуть наші прапори. І «Юнкерси» та дрони-камікадзе падають однаково. І в нашому небі обов’язково будуть наші птахи, наша блакить, наша «Мрія»!
Слава всім, хто боровся з нацизмом у роки Другої світової війни! Слава всім, хто б’ється за Україну сьогодні!
Слава нашому народу, який увійде в історію!
Слава Україні!