Вільний народе вільної країни!
Завершилася вже 25-та доба, як російські військові поїхали «на навчання», а опинилися на нашій землі. Всі вони так кажуть, коли потрапляють у полон.
Вже 25-та доба, як російські військові шукають і ніяк не можуть знайти придуманих ними ж «нацистів», від яких вони хотіли нібито захищати наших людей. Як вони шукають і не можуть знайти українців, які зустріли б їх із квітами. Хоча б у якомусь місті нашої держави. Хоча б у якомусь селі.
А головне – російські військові ніяк не знаходять дорогу додому. А тому наші військові допомагають їм із дорогою на суд Божий.
На суд Божий, на якому вони, я впевнений, отримують тільки одне покарання, одне на всіх: вічний підвал. Навічно під бомбами. Навічно без їжі, води й тепла. За все, що вони наробили проти наших людей, звичайних українців. Проти мирних людей. В Охтирці і Харкові, у Бородянці й Чернігові. У Волновасі й Маріуполі. І багатьох інших наших відважних містах.
У блокадному Маріуполі російська авіація скинула бомбу на школу мистецтв. Там ховалися люди. Ховалися від обстрілів, від бомбардування. Там не було військових позицій. Там було близько чотирьохсот мирних людей. Переважно – жінки та діти, люди старшого віку. Вони – під завалами. Ми наразі не знаємо, скільки живих.
Але знаємо, що того льотчика, який скинув ту бомбу, ми обовʼязково зібʼємо. Як уже збили майже сотню інших таких же масових убивць.
Сьогодні я виступив у Кнесеті перед всіма депутатами і урядовцями. Але передусім я говорив від вашого імені, від імені всіх українців, говорив з народом Ізраїлю, який, я впевнений, розуміє нас. Як вільні люди – вільних людей.
Звичайно, Ізраїль має свої інтереси, стратегію захисту своїх громадян. Ми це розуміємо. Премʼєр-міністр Ізраїлю пан Беннет намагається знайти переговорний шлях із Росією. І ми за це вдячні. За кожне зусилля. Щоб раніше чи пізніше ми почали говорити з Росією, можливо, в Єрусалимі. Це правильне місце для того, щоб знайти мир. Якщо це можливо.
Ну а у российских пропагандистов сегодня довольно сложная задача.
Ведь впервые в истории президент иностранного государства выступал в Кнессете по видеосвязи. И перед народом Израиля. Президент Украины, которую в Москве обвиняют в «нацизме», выступал в Кнессете перед народом Израиля.
Уже один этот факт подтверждает, насколько в Москве все не так.
Протягом доби 20 березня працювали лише 4 гуманітарні коридори. Всього евакуйовано 7295 людей. Майже 4 тисячі маріупольців за день прибули до Запоріжжя.
Завтра зранку готуємося направити в Маріуполь ще нові автобуси, щоб продовжити цю важливу місію. Понад 3 тисячі людей врятували у Київській області. Але у Харківській області… Російські війська захопили нашу колону, наш гуманітарний вантаж для міста Вовчанська. Немає звʼязку зараз із шістьма людьми. П’ять водіїв і один лікар. Будемо їх визволяти. Будемо знову й знову намагатися доставити нашим людям найнеобхідніше.
Херсонська область сьогодні знову боролася. Я їм вдячний. Знову на вулицях. І як завжди – за нас всіх, за Україну. З національними прапорами. І з нашою, українською хоробрістю. Без зброї проти окупантів. Проти пострілів і військових машин. Це подвиг, який надихає всіх нас. Це Україна, якою ми пишаємося. Це українці, яким я безмірно вдячний. Як і увесь наш народ.
Вдень говорив із Премʼєр-міністром Великої Британії Борисом Джонсоном. Справжнім другом України, який не вагається й не шукає відмовок.
Домовилися про конкретну підтримку для нашої держави на самітах наступного тижня – «Великої сімки» і НАТО. Хоча ми не є членами цих організацій, але я бачу, що як мінімум один голос в України там є.
Також поспілкувався з Ештоном Кутчером і Мілою Куніс. Зірковою парою, яка щиро вірить у нас, у нашу перемогу, у наше майбутнє. Вони допомагають українським вимушеним переселенцям, збираючи кошти. І вже вдвох зібрали 35 мільйонів доларів. Подякував їх від нашого народу, від всіх нас. Погодьтеся, це хороший результат тільки для однієї пари наших друзів в Америці.
А ми працюємо над тим, щоб нашими друзями був увесь світ.
Особисто вручив державні нагороди українським розвідникам. Прошу поставитись із розумінням – я не можу назвати публічно їхніх імен.
Але повірте, що внесок цих людей у нашу оборону настільки вагомий, що ордени та звання Герой України для них – це мінімум, який ми можемо їм дати. Щоб просто віддячити. Їм та усім нашим героям. Завдяки яким ми тримаємось. І непогано.
А Україна – живе.
Слава Україні!
