Познайомилися. Говорили відверто — про житло і роботу, про доступ до медицини й освіти, про адаптацію в громадах, про підтримку родин і майбутнє дітей. Про щоденні виклики, з якими наші люди, які втратили свої домівки, стикаються в реальному житті.
За кожним питанням — долі. Втрачені оселі. Зламані звичні маршрути життя. Але водночас — сила, витримка й бажання бути корисними в громадах, там, де знайшли прихисток.
Питання внутрішньо переміщених осіб — це не «тимчасова тема». Це про наших людей, про відповідальність держави й громад перед тими, хто пережив втрату, але не втратив гідності та надії.
Наша зустріч — лише початок. Попереду — спільна робота та спільна відповідальність. І головне — постійний контакт, у якому голос внутрішньо переміщених осіб має бути почутим.
