Братською могилою і символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. З вересня 1941 року до кінця вересня 1943-го він був місцем регулярних розстрілів і захоронень, які проводили органи нацистської поліції безпеки та айзантцгрупи СД разом із військовою та цивільною владою Києва. Жертвами нацистів стали євреї, роми, українські націоналісти, радянські військовополонені, пацієнти київської психіатричної лікарні та інші національні чи соціальні групи, яких окупанти вважали ворогами або ж “просто зайвими”. Бабин Яр – це некрополь для більше ніж 100 000 цивільних громадян та військовополонених.
19 вересня 1941-го війська Вермахту увійшли до Києва. За кілька днів вибухнули будівлі у Київській цитаделі та на Хрещатику. Вибухи стали зручним приводом для окупантів провести показову каральну акцію. У підривах звинуватили євреїв. Насправді ж організаторами цих вибухів були радянські диверсанти. Перші арешти і розстріли відбулися вже 27 вересня. 28-го в Києві з’явилися оголошення, в яких наказували всім євреям міста зібратися зранку наступного дня на розі вулиць Дегтярівської та Мельникова.
«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941 року, пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до перших воріт Єврейського кладовища, далі – на вул. Кагатну (нині – сім’ї Хохлових), потім по вул. Табірній (нині – Дорогожицькій). Біля входу до Братського кладовища у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг. У кінці Братського (Воїнського) кладовища (нині – територія телевежі) люди повертали у прохід між огорожею кладовища та краєм яру. Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру, який починався біля пам’ятника 1976 р., а закінчувався за теперішньою станцією метро «Дорогожичі». Людей змушували роздягатися догола та спускатися до яру, де клали долілиць, шар за шаром, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю.
Того дня, 29 вересня, німці встигли до 18.00 розстріляти близько 22 тисяч. Інших приречених загнали на ніч у порожні гаражі на вул. Табірній (сучасна Дорогожицька) і вбили наступного дня. Потім німецькі сапери підірвали схили, щоб засипати тіла, і змусили військовополонених вирівняти дно яру.
За два дні (29-30 вересня) загинула 33 771 особа. Згідно з німецькими документами розстріли в Києві безперервно продовжувалися до середини листопада 1941-го. Основну масу розстріляних у цей період становили євреї.
Урочище Бабин Яр стало місцем масових страт радянських військовополонених, учасників українського визвольного руху, так званих «порушників режиму». Усіх, хто заважав окупантам.
В Україні сотні скорботних місць, де у роки Другої світової війни лютував Голокост і проходили масові страти. Це і Богданівка на Миколаївщині, і Вінниця, це і Одеса та Житомир, це і Харків та Закарпаття.
У роки війни, коли здавалося б усе навколо дихало жорстокістю і смертю, проявилися найкращі якості нашого народу: милосердя, співчуття і жертовність. З великою вдячністю ми пам’ятаємо про вчинки простих людей, які, ризикуючи життям, рятували співвітчизників від неминучої загибелі.
Трагічні сторінки історії слід пам’ятати не тільки, щоб шанувати пам’ять про загиблих, а й для того, щоб зробити висновки з минулого та не допустити помилок у майбутньому. Пам’ять Бабиного Яру, Голокосту – це попередження для всього людства про те, що ідеологія нетерпимості та насильства може повернути нас у страшне минуле, коли найдорожче – людське життя – ставало лише розмінною монетою у руках диктаторів.
Вічна пам’ять загиблим у Бабиному Яру та усім жертвам Другої світової війни.
